Моє ставлення до грошей.

У мене є колекція паперових купюр. Збираюю колекцію по особливому принципом. Ці купюри для більшості з збирачів не мають високої цінності. Але для мене особисто кожна купюра цінна по-своєму. Це банкноти з перших моїх зарплат.

Радянський період.

1979 рік – йду з татом до магазину і впевнений, що всі продукти можна брати просто так- без грошей. Вирішую, що тато забув купити вермішель і вибігаю з магазину навздогін з пачкою вермішелі, так не заплативши за неї. До нас приїхав мій рідний дядько з Краснодара. Він Баптист у якого шість дітей. Для того, що б прогодувати таку Аравії, всі продукти він звик купувати ящиками і мішками. Сильно обурювався, чому йому продали лише дві пачки цукру а не як зазвичай цілий ящик.

1982 рік запам’ятався моїми походами, за дорученням мами, в овочевий магазин. Для мене, тоді восьми річну дитину, це місце здавалося огидним. Довга черга з літніх громадян. На прилавках трилітрові банки з березовим соком і чому то зеленими помідорами. І здача від продавця овочевого – це були брудні в землі пом’яті рублі.

Моя офіційна трудова діяльність почалася 1988 році. Тоді я працював на заводі КамАЗ фрезерувальником 1-го розряду. Завод знаходиться в місті Набережні Челни, Татарстан. Моя перша зарплата була 80 рублів. Я отримав маленьку пачку грошей, де кожен рубль був пронумерований послідовно. Всі купюри були нові, тобто жодного разу не взяти, не зім’яті і не зігнуті. Вісімдесят абсолютно нових купюр! Цей факт заклав в майбутньому мою любов до нових купюр.

Дев’яності роки.

У 1991 році я вступив до Академії. Після практики і кілька місяців навчання, відразу за півроку, отримав стипендію. Це були по справжньому вражаючі своїм розміром, великі стопки купонів. Купони не зовсім гроші, але дуже схожі на них. Донести стипендію додому виявилося справою не з легких. Великі пачки складалися з 10 звичайних пачок по 100 купюр. І все це було скріплене прозорою щільною пластиковою стрічкою. Виходячи в магазин за хлібом відразу брав кілька пачок. Працюючи маляром я отримав зарплату 13 000 000 купонів і купив на все магнітофон SONY.

У 1996 році з’явилася гривня. Короткий час один долар коштував всього дві гривні. Моя зарплата була 50 грн. (100 $). З першої зарплати купив собі сорочку і джинси Wrangler. Відразу на ринку одягнув обновку. Став щасливим володарем нових джинсів і сорочки і зовсім не переживав, що в кишені зовсім не залишилося грошей, на які потрібно було ще чим то харчуватися цілий місяць.

У 90-ті роки у людей було мало грошей. Поширений альтернативний спосіб взаєморозрахунку – бартер, як в стародавні часи. Працюючи головним механіком в “Київреконструкції” у мене було багато “халтури”. Халтура – підробіток крім основної діяльності. Ми робили різні металоконструкції: опори для супутникових антен, гаражні ворота, огорожі для могил і ще всяку всячину. Розраховувалися зі мною в основному не грошима. Це були: метал, електроди, молоко, горілка, м’ясо, таранка, меблі, кришталеві вази, картини … За офіційною зарплатою я взагалі не звертався, так як вистачало того, що заробляв.

Нове століття – нові правила.

У 2001 році працював продавцем в роздрібному магазині. Робота на касі привчила вважати суми на калькуляторі. Я розкладав купюри згідно номіналів і особами в одну сторону. Страшно дратувало, коли покупець висипав на прилавок зім’яту (не розібравшись по номіналах) купу грошей. Цей рік був відзначений двома знаковими подіями. До Києва приїхав Папа Римський, через що перекрили рух в центрі і наш магазин виявився без відвідувачів.

Потім 11 вересня впали Вежі в Нью-Йорку і на наступний день самотній розгублений покупець, простягаючи долари, запитально дивився на мене. Він запитав – “А долари сьогодні ще гроші, або вже немає?” Моя зарплата дорівнювала чотирьом купюрам по 200 грн. Я вибирав нові хрусткі купюри і просив у директора видати мені зарплату саме такими грошима.

Бажаю всім гідних заробітків!

Залежно від сфери діяльності, клієнти розраховуються різними купюрами. Політики і чиновники, як правило, розраховуються доларами номіналом по 100, які ще злипаються і пахнуть фарбою. Підприємці, які займаються логістикою і зовнішньоекономічної діяльністю з Європою розраховуються купюрами по 500 Євро. Будівельники, виконроби, дрібні підприємці і священики несуть в коробках від взуття або пакетах з супермаркету гривні номіналом по 50 або 100 грн. Є особливий клас покупців, у яких завжди є будь-яка валюта будь-якого номіналу. Не знаю їх рід діяльності, але впевнений, що у них з грошима все в повному порядку.

Виходячи зі свого різного досвіду прийшов до висновку. Нині для мене не важливо в якій валюті, якими купюрами, який старості і яким номіналом приходять до мене гроші. Важливо, що б це були зароблені мною гроші а не взяті в кредит. У своєму житті я тримав в руках різні суми і зараз готовий до заробляння великих, чого бажаю всім приватним (чесним) підприємцям!